Город

Стигла вишня (частина 36)

Мишко зрозумів, що він мав рацію в своїх здогадах, але все ж йому хотілося почути про це від матері. Він взяв поруч стоїть стілець і сів ближче до неї. Соня помовчала, збираючись з думками, а потім заговорила.

– Про те що ти нам не рідний, ти знаєш. Папа розповів тобі про це, коли прийшла пора йти в школу. Але не рідний Міша, ти

тільки мені, Федір був твоїм справжнім батьком.

– Як? – Мишко здивовано подивився на матір. – Ви ж казали, що мене підкинули, що батько на ґанку мене знайшов, рано вранці, коли на подвір’я вийшов?

– Все так і було. Розумієш, трапився у батька роман, та ще з моєю кращою подругою. Але він мене не залишив, з родини не пішов. А Олександра, дуже на це сподівалася, навіть завагітніла тобою. Але все одно свого не домоглася. Ось тоді вона і зникла з села, а потім взимку, ти у нас і з’явився. Вона тебе народила і підкинула батькові. Написавши записку, що не зможе тебе виростити, тому що у неї життєві труднощі.

– Треба ж, стільки років не з’являлася, а тепер раптом з’явилася. Що їй потрібно мама?

– Хоче з собою тебе в Москву забрати. Каже що я тобі ніхто, а вона рідна мати. Що у неї прекрасні умови для життя тепер. Хвалилася квартирою, достатком, багатим чоловіком. Обіцяла, що будеш навчатися в найкращому інституті.

– Треба ж яка щедра. А коли в мороз на ґанку залишала мене, чому ж тоді не подумала про те як мені буде жити. Будуть любити або ненавидіти мене? Може бути ви мене тоді надумали б в Дитячий будинок віддати. Це їй в голову не прийшло?

– Бачиш, синку, я дуже боюся що ти покинеш мене і поїдеш з нею, – Соня опустила голову на руки і заплакала.

– Мамо, ти чого? Я звичайно поїду, але тільки коли школу закінчу, в Курськ, як вирішив, вчитися. І я тебе ніколи не залишу. Ти в мене найкраща мама на світі, іншої у мене немає. А ця тітка, нехай котиться туди звідки з’явилася. Прийшла, навоняла тут своїми духами закордонними. Заспокойся, мамо, я не такий як вона, хоч і є однією з неї крові, я тебе не зраджу.

Соня подивилася на сина, і зрозуміла, Мишко виконає своє слово.

Сашка ішла вулицею й думала: “ Хлопчисько напевно всієї правди не знає, треба завтра зустріти його по дорозі із школи, і поговорити. Він вже дорослий, має зрозуміти свою вигоду, де йому буде краще, тут, у цьому гної, або в Москві. “

Залишивши тим раннім лютневим ранком, сина на ґанку Федора Плаксіна, вона думала тільки про одне, як влаштувати своє життя. В селі залишатися не могла. Раптом хлопчисько підростаючи, стане схожим на неї, і тоді всі здогадаються, хто його справжня мати. Тому вирішила виїхати куди подалі. Моталася по будівництвах, заочно закінчила будівельний інститут, і намагалася вигідно вийти заміж. Це їй довго не вдавалося, поки нарешті не зустріла свого нинішнього чоловіка. Він приїхав у відрядження на їх будівництво в Середню Азію. Родіон був перевіряючим з міністерства. У них закрутився роман, але він був одружений, тому відразу одружитися вони не змогли. Так би й ходила вона у коханках, якби не хвороба дружини Родіона. Коли Кіра, так звали його дружину, що померла, він витримавши визначений термін жалоби, запропонував одружитися. Природно Олександра погодилася, і переїхала повноправною господинею в його московську квартиру. Чоловік сподівався що у них скоро народитися дитина, тому що дуже хотів спадкоємця, сина, продовжувача роду і династії. Але час минав, а цього не траплялося. Сашка бігала по лікарях в лікарні тільки розводили руками: “ Зі здоров’ям, у вас повний порядок, тому не втрачайте надії. Працюйте над проблемою, і дитина з’явиться”. Не дочекавшись допомоги від офіційної медицини, вона пішла по знахарках. Але і трави з наговорами, не допомогли. У відчаї вона забрела як-то до церкви, і там підслухала розмову двох жінок. Одна говорила інший про те, що довго не вдавалося народити дитину, а як тільки вони з чоловіком усиновили дитину, то через рік і свій з’явився.

– Може я не можу народити, тому що кинула тоді сина? – весь час крутилося в голові у Саші, – потрібно розповісти Родіону про нього, і забрати хлопчика до себе, і тоді у нас з’явиться дитина.

Про те що син вже дорослий хлопець, у неї якось випало з голови. Вона кілька тижнів обмірковувала. Як все розповісти чоловікові, нарешті зважилася. Розмова була довгою, Родіон кілька разів виходив покурити. Потім мовчав, щось обмірковуючи, нарешті сказав.

– Судити тебе за твої минулі гріхи, я не вправі. Це все було до мене, і переді мною ти не винна. Винна ти перед своїм сином, ось у нього і проси пробачення. Якщо хлопець погодиться жити у нас, я прийму його як рідного. Ну а якщо ні, тут нічого не поробиш.

Ось після цієї розмови, Сашка і приїхала в рідне село, де не було довгих шістнадцять років, вона не приїжджала сюди навіть на похорон батьків, боялася зустрітися з кинутим сином. Батьківський дім, що був у жалюгідному стані, брат пив, не стежив за будинком, і він поступово руйнувався. Тому походивши по дому, вона не змогла там залишитися, напросилася на постій до сусідської бабусі, бабі Зіні, ось туди тепер і прямувала після розмови з Сонею.

– Нічого, ми ще подивимося, з ким Ведмедик залишиться. Ось завтра поговорю з ним, і все відразу стане ясно.

Нахиляючись в низькій двері, Сашко зайшла в маленьку чистеньку кімнатку.

– Прийшла, – баба Зіна, яка сиділа біля вікна і вязавшая носок, обернулася до увійшла гості, – це куди ж ти ходила?

– Та так,стару подругу навідати, у Плаксиных була, – відповіла вона господині дому.

– І це теж потрібно, – бабуся відклала своє в’язання і покликала Сашка до столу,– давай роздягайся, чай будемо пити, я пиріжків напекла.

На наступний день, вона довго сиділа на лавочці під березами в шкільному дворі, чекаючи закінчення уроків. Мишка побачила відразу, щойно він з’явився на ганку. Син йшов в компанії двох дівчат. Коли вони проходили повз, гукнула.

– Міша, зачекай хвилинку, нам потрібно поговорити.

Тинка з цікавістю подивилася на Мишка.

– Міш, а що цієї приїжджої потрібно від тебе?

– Не знаю, гаразд дівчата, ви йдіть додому без мене, я затримаюсь.

Таня і Тинка перезирнулися між собою, і пішли додому, кілька разів перекинувшись на Ведмедика і цю красиву жінку.

– Міша, давай відійдемо куди-небудь подалі, нам потрібно серйозно поговорити, а то тут всі на нас дивляться.

– Подалі, подалі так, он там біля річки лавка є, ходімо, там нам ніхто не заважатиме.

Михайло привів Сашка до річки, і кивнув рукою в бік лави: “Сідайте, розказуйте, навіщо я вам знадобився”. Саша дивилася на високого дорослого хлопця, і не могла придумати, як їй почати розмову, нарешті видавила з себе.

– Міша, я знаю що тобі відомо про те, що батьки у тебе приймальні.

– Так відомо, і що з того?

– Міша, я твоя справжня мама.

Мишко посміхнувся одними губами.

– І це мені теж відомо, мама вчора все розповіла. Вам від мене треба?

– Я приїхала сюди, щоб забрати тебе з собою. Батько твій помер, а Соня, адже вона тобі не рідна. А в нас тобі буде добре, у нас всі умови. Адже Там місто, і не просто місто, столиця. Родіон Семенович, допоможе з надходженням в інститут. Ми наймемо кращих репетиторів, адже я розумію що сільська школа з міською зрівнятися не може. У тебе буде все тільки найкраще, поїдемо Міша, повір мені, ти не пошкодуєш, якщо погодишся, – Саша говорила швидко, плутано, боялася що син піде, не вислухавши її до кінця. Але він стояв поруч, дивився кудись за річку і кидав камінці у воду.

– Ось значить як, син вам знадобився? Тільки ви мені не потрібні, у мене є мати, проста сільська жінка. Вона ростила мене, в школу відправляла, уроки зі мною вчила, лікувала мої болячки. Вона завжди була поруч, і я її люблю. І село свою люблю, і життя свою сільську, теж люблю. Тому нікуди не поїду, тут все мені рідне, а там чуже, і ви чужа. Вибачте, але мені додому пора, допомагати мамі, і уроки вчити.

Мишко підібрав валяється на траві портфель, і швидко попрямував в сторону. Саша довго сиділа на лавці, потім встала і повільно побрела до будинку баки Зінаїди. Вона погостювала в селі ще два дні, привела в порядок могилки батьків, а потім поїхав. Перед від’їздом, заглянула до Соні і залишила свій московський адресу.

– Це на всяк випадок, може вам з сином допомога буде потрібна, звертайтеся, – сказала вона колишньої подруги. Соня взяла папірець,

і сховала подалі в шафу.